Не знаю як це назвати, один з варіантів бізнес-інтеграції або поєднання несумісних видів діяльності і як результат ганьба для нашого бізнесу
Діло було так… На початку літа поїхали ми з дівчиною на вихідні в Одессу. Море було ще прохолодне, тож ми обмежилися прогулянками по місту, екскурсіями та знайомством із місцевими дворовими котами. Погода в той час була м’яка і на вулиці було ще не дуже спекотно. Тож час ми провели приємно .
Останній день був дуже інтенсивним, багато гуляли, та навіть зовсім забули про обід. Їсти хотілося дуже сильно тож перед виїздом ми вирішили перекусити. Особливо зважаючи на те, що попереду особисто мене чекала 6-годинна подорож за кермом.
Як завжди, не стали ламати голову над тим, куди краще піти пообідати. Для цього в нас вже є перевірений ресторан. Досить непоганого, як нам здавалося, рівня. Ми там бували вже 4-5 разів і нам завжди все подобалося. Зайшли, присіли та чекаємо офіціанта. Його погляд мені одразу здався якимось дивним. Ми буквально на долю секунди пересіклися очими в той час, коли він обслуговував інших клієнтів. Хлопець був гарно і по діловому вдягнений, середньої статури та вже із сивиною на скронях. Зачіска була явно не із перукарні за 50 грн. Бачити таке було досить незвично. За кілька хвилин він підійшов до нас
⁃ Як Ваші справи? - запитав він
Мені було дивно чути таке питання від офіціанта, та я раптом собі придумав що це в них тут такий порядок. Кажу:
⁃ Все добре, краще за всіх - або щось подібне
⁃ Як часто буваєте в Одесі?
В той момент мені здалося, що ми вже дуже заговорилися і пора переходити до меню. До того ж я був голодний та трішки збентежений тим, що він кинувши на нас погляд , одразу визначив, що ми не місцеві. Але я як людина ввічлива відповідаю:
⁃ Та не часто. Раз на рік, не більше
Тут він задає питання на якому я трішки завис:
⁃ А чи не бажаєте придбати нерухомість в Одессі?
В цей момент я вже забув про голод, бо це було зовсім не очікувано. І запитав:
⁃ А Ви продаєте нерухомість?
⁃ Так, я продаю кращу нерухомість в Одесі. Маю налагоджені зв’язки із кожним забудовником і все це (каже трішки нахилившись до мене та понизивши голос) БЕЗ КОМІСІЇ!
І я вирішив трішки пожартувати:
⁃ Та Ви знаєте, спочатку нам треба дещо придбати в Києві, а потім ми може ще й до Одеси доберемось.
Ви не уявляєте як я пожалів про ці слова. Він почав розповідь щонайменьше хвилин на п’ять. Про те як в Києві погано, які там затори, брудне повітря та ще й моря немає. І в той же час як в Одесі добре, ніяких заторів, свіже повітря, цікаві місцеві жителі та звісно ж МОРЕ!!! До всього цього додав якусь там реальну історію про його знайомого, яку я зовсім не запам’ятав.
В цей час смачні запахи, які доносилися із сусідніх столиків знову пробудили в мені шалений голод і в унісон зі своїм шлунком я намагався щось сказати, шукав в його монолозі хочя б якусь невеличку паузу, але її не було. Я розумів що ця людина має доступ до моєї їжі, тому грубо його перебити мені не дозволяла не тільки ввічлевість, а ще й здоровий глузд. Все ж таки в якийсь момент він збавив оберти і я видавив із себе щось типу:
⁃ Дуже дякуємо Вам за пропозицію, але ми нічого не плануємо купляти в Одессі. Натомість було б не погано замовити якусь їжу із цього меню.
Я намагався бути максимально корректним і озвучити це м’яко і без сарказму, але мабуть не вийшло. Обличчя хлопця змінилося. Воно стало сумне, його тон став абсолютно байдужим. В кінцевому рахунку ми з його рекомендацій замовили та з’їли 400 грамів бичків за 800 грн і вирушили в дорогу чі то сумні, чі то голодні. Можливо все разом. Я так і не зрозумів. Головне що цей офіціант назавжди закарбувався у моїй пам’яті. Він точно щось знає про WOW-ефект.
